Легенда виникнення Гандболу

Датські корені

Що б не стверджували деякі апологети, перші достовірні відомості про гру, яку з упевненістю можна назвати прообразом сучасного гандболу, датуються лише XIX століттям. У неї грали на території Чехії, Словаччини, Німеччини, України і навіть Уругваю. Але батьківщиною по праву вважається Данія. Адже саме там жив Холгер Нільсен, який в 1898 році розробив перші детальні правила гандболу. Призер Олімпіади-1896 з фехтування та стрільби з пістолета заробляв на життя, викладаючи фізичне виховання, і за допомогою винайденої їм рухомої гри вирішив розвивати спритність і силу своїх учнів.

На міжнародний же рівень гандбол вивели німці. У другому десятилітті минулого століття Карл Шеленц удосконалив правила, дозволивши єдиноборства і зменшивши розмір м'яча, що зробило гру більш видовищною. Незабаром почали проводити чемпіонат країни, а в 1925 році відбувся перший матч на рівні збірних - у ньому зустрілися команди Німеччини та Бельгії. Через деякий час Міжнародна любительська атлетична федерація (попередниця нинішньої IAAF) затвердила єдині правила змагань. Уже в 1936 році гандбол дебютував на Олімпіаді. Втім, в Берліні грали за правилами, далеким від сучасних. Дійство відбувалося на трав'яному полі розміром з футбольне, а команди складалися з 11 осіб. У фіналі, під проливним дощем і в присутності ста тисяч глядачів, господарі обіграли австрійців з рахунком 10:6.

Тоді ж відбувся конгрес Міжнародної любительської федерації гандболу (IAHF), який постановив регулярно проводити чемпіонати світу в двох різних форматах - по 7 і 11 гравців у команді. Правда, до Другої світової війни пройшов тільки один турнір - в 1938 році, причому в обох версіях перше місце залишалося за збірною Німеччини.

Останній на даний момент чемпіонат світу з гандболу відбувся в січні нинішнього року в Швеції. Переможцями стали французи, які захистили чемпіонський титул, до трійки призерів увійшли також данці і іспанці. Команди з країн колишнього СРСР на турнір не кваліфікувалися.

Відродження гандболу почалося в 1946-му році. 11 липня в Копенгагені представники Данії, Фінляндії, Франції, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Швеції та Швейцарії заснували Міжнародну гандбольну федерацію (IHF), яка і до цього дня відповідає за розвиток цього виду спорту. Саме під егідою IHF проводяться чемпіонати світу, перший з яких відбувся в 1954-му році в Швеції і завершився тріумфом господарів.

Радянська версія

На території сучасної Росії перші гандбольні змагання пройшли на початку 1920-х років, проте аж до повоєнного часу не мали широкого розповсюдження. Перший чемпіонат СРСР відбувся у 1956-му, причому грали на відкритому повітрі по 11 чоловік в команді, а на сучасну версію перейшли тільки в 1962-му. Цікаво, що аж до розпаду СРСР цей вид спорту офіційно іменувався «ручним м'ячем».

Спочатку рівень конкуренції в першості країни вважався досить високим, але після здобуття гандболом олімпійського статусу ситуація змінилася. З'явилися базові клуби національних збірних, у які залучалися кращі гравці. Під ці команди підлаштовувався календар внутрішньої першості, що проводилося за досить оригінальною системою.

Команди збиралися в одному місті, де базувався клуб вищого дивізіону, і протягом декількох днів проводили однокруговий турнір. Через деякий час подібне змагання приймав вже інше місто, і так далі. Зрозуміло, що при такому календарі вболівальників на трибунах було негусто, адже матчі проходили у тому числі в будні дні, в робочий час. Та й інтерес до поєдинку за участю двох немісцевих команд був невеликий. Плюс була відсутня інтрига в боротьбі за перше місце. Досить сказати, що київський «Спартак» перемагав в жіночому першості СРСР з 1969 по 1988 рік поспіль. У чоловіків тривалими чемпіонськими серіями можуть похвалитися столичні МАІ і ЦСКА. Ситуація переламалася лише в 1980-і роки, коли реальну конкуренцію московським армійцям почали складати їх мінські одноклубники, а потім і колективи з Краснодара і Астрахані.

У пошуках лобіста

Втім, подібна ситуація тривала недовго. Після розпаду СРСР фінансове становище команд погіршився, а найсильніші гравці відправилися на заробітки за кордон. Загальний рівень національної першості різко знизився, і мріяти про перемоги в єврокубках, як це бувало в радянські роки, команди вже не могли.